Антологія - Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

Але він не повідав їй нічого. Тоді вона за дияволовим поученням почала ласкатися коло нього лестивими словами. І врешті він рік їй:

– Слухай же, жоно! Послав Бог ангела свого до мене, і той рік ми: хоче Бог потоп на землю пустити, і повелів мені учинити ковчег і ввійти в нього мені з тобою, і синам моїм, і жонам їх. І це ось роблю його вже сім років.

І це сказавши, пішов на гору і, вийшовши, побачив ковчег знищений, яко прах. І тоді роздер ризу свою, глаголячи:

– Горе мені!

І посипавши голову перстію, плакав Ной сорок днів. І явився йому ангел Господній, глаголячи:

– А чи я ти не казав? Пощо ісповідав жоні своїй діло своє? Через те розсипав Бог зданія твої. Але мені Господь передав гріхи твої. Тому почни робити вдруге. – І показав йому дерево, що не гниє, – клехтіон, і рік йому: – Із сього дерева створюй ковчег.

Ной же вбрався у власяницю і не торкаючись до жони своєї, голови своєї не чешучи, аж на тридцяте літо звершив ковчег, що мав у довжину триста ліктів, у ширину – п'ятдесят, а у висоту – тридцять. Потім зійшов з гори, велячи людям каятися, однак вони не послухали словес його. І рік ангел Ноєві:

– Увійди в ковчег, і жона твоя, і синове твої, і жони синів твоїх, і поклич із собою від усього живого всякої тварі по парі: і від чотириногих, і від гада, і птиць.

Ной же покликав усіма мовами всякої тварі:

– Підіть від всього живого по парі в ковчег, із пустині, і з воздуха!

Диявол же, не хотячи добра чоловіку, але увесь хотячи рід людський погубити, доторкнувся до жони Ноєвої і рік їй:

– Не заходь без мого слова у ковчег! Тільки коли тобі рече муж тако: «Ходи, окаянниче дияволе!», тоді увійди в ковчег.

Коли ж пішло все живе у ковчег до Ноя, тоді повелів Бог іти дощу з неба, та не краплями, а проливному. І в морі повелів тридцятьом китам відійти від місць своїх, на яких вони раніше лежали, затуляючи тридцять вікон морських. І пішла вода всіма вікнами морськими на землю, і була туга велика і плач серед людей, і перетворилося веселіє їх в риданіє. І так без милосердя пожерла вода всіх, що були на землі. І пішла вода на гори високі. А жона Ноєва тоді не пішла в ковчег за дияволовим наученням. Ной почав її кликати:

– Ходи в ковчег! – Але вона не йшла, а чекала слова, яке прорече біс. Ной же кричав: – Ходи, окаяннице, ходи, спокуснице окаянная! – Але вона, стоячи, чекала. Тоді ж Ной рік: – Ходи, дияволе, в ковчег.

І тоді вона пішла у ковчег, а диявол з нею у пазусі увійшов так само в ковчег.

…І йшов дощ з небес сорок днів, і була вода над Аравійськими горами п'ятнадцять сажнів. І хотів диявол потопити увесь рід, перетворився мишею і почав гризти дно ковчега. Ной же помолився Богу, і чхнув лютий звір, і вискочив з ніздрів його кіт і кішка. Вискочивши, удавили тую мишу, і не збулася дияволова злохитрість. Стояла вода на землі тринадцять місяців. Тоді Ной почав пробувати, чи є суша? І пустив голуба з ковчега, голуб же політав довго і прилетів, не знайшовши землі. Потому Ной пустив ворона, ворон же, літаючи, знайшов землю і не вернувся до Ноя. А Ной прокляв його за те, що той не послухав повеління його. А потім пустив ще голуба. Голуб же, літаючи, уломив галузку маслинну і приніс в устах своїх до Ноя в ковчег.

Тоді Ной возрадувався і подякував Богу:

– Господи Боже мій, дякую тобі, що сподобав мя єси видіти землю свою! Господи, постав мене на землі своїй!

І повелів Бог вітрові погнати ковчег на гори Аравійські, де було зроблено ковчег, щоби став ковчег на горах Аравійських. Тоді Ной помолився Богу, вийшов з ковчега, і синове його і жони синів його. І випустив усе живе з ковчега на землю і крилате на воздух. І почав жити Ной з дітьми своїми на землі. Родився ж у Ноя син і нарік ім'я йому Мунт. І розплодилися синове Ноєві Сим, Хам і Яфет, і розділили собі землю. І дісталася Симові східна сторона, Хамові – полуденна, а Яфетові – західна. Мунту ж не дали частини брати. Отець же послав його на північну сторону землі. Жив же Ной літ вісімсот і помер.

Слово о побіді над дияволом, альбо як бесідував Ісус Христос із дияволом на горі

В оний час, коли прийшов Господь наш Ісус Христос на гору Єлеонську і ученики його з ним, і рік Ісус Христос до учеників своїх: «Дано нам постити сорок днів і сорок ночей». І диявол, почувши, що Ісус Христос хоче піст прийняти, в той час тоє зненавидів і розгнівався на Бога, і прибіг до Ісуса Христа з великим запаленієм серця свого злого. І став перед Ісусом Христом, криво дивлячись на Христа, зубами своїми скрегочучи, з очей своїх полум'я почав пускати і лице своє викривляти проти Ісуса Христа – вельми ся учинив страшний. Побачив його Ісус Христос і рік йому: «Заклинаю тя, дияволе, Богом живим, що сотворив небо і землю, повіж мені, звідки ти єсть і пощо тут прийшов?»

Рік диявол: «Звідки ти єси?»

Рік Ісус Христос: «Я єстем Бог силам небесним, от Вишняго прийшов єсмь».

Рік диявол: «Пощо ти тут прийшов?»

Рік Ісус Христос: «Прийшов-єм погубити тя з лиця землі».

Рік диявол: «Іди на небеса і сиди на престолі своїм, бо твої суть небеса, а ангели мої тут сильні і горді вельми. Вони погублять тебе, якщо не підеш мені із землі на небо».

Рік Ісус Христос: «О горе тобі, дияволе лукавий, із ангелами твоїми злими! Я для тебе прийшов на землю і для ангелів твоїх, бо хочу їх і тебе погубити і спалити вічним вогнем. Бо твориш ти діла злі: злодійство, убивство, чужолозтво, блуд, заздрість, гнів, ненависть, гордість, чвари, чародійство».

Рік диявол: «Добре знаєш, що то суть всі мої діла, але я твоїх ангелів не страшуся».

Рік Ісус Христос: «Ти спокусник людям єси, посрамити тя маю».

Рік диявол: «Ти сам спокусник, я тебе посрамити маю».

Рік Ісус Христос: «Маю скінчити, бо я сотворив-єм чоловіка по образу своєму і не хочу